В 1990-их відбулося розширення прав людини до прав жінок, закінчилась Холодна війна, розширився сектор громадських організацій, просунулось так зване “м’яке право”. Ці зміни можна побачити на прикладі змін в Міжнародному кримінальному суді (МКС) (справи Югославії, Руанди в контексті порушення прав жінок як прав людини). Більшість справ МКС стосуються питань гендеру.
Під час Другої світової війни порушення прав жінок і насильство проти них не були визнаною проблемою - було неможливо контролювати, що вчиняють солдати. Це їхній спосіб переживати конфлікти. Порушення прав жінок не вважалося порушенням їхньої цілісності - на них дивились крізь порушення прав їхніх “захисників” (чоловіків).
Вищезгадані зміни у ставленні до порушень прав жінок проявляються також і в тому, що геноцидом почали визнавати такі злочини: згвалтування, примусова проституція, примусова вагітність, примусова стерилізація.
Зараз існує дискусія щодо того, чи визнавати згвалтування в контексті військових злочинів як тортуру. Чи потрібно його розуміти як насильство, що вже існує, чи як щось нове (беручи до уваги всі наслідки - для здоров’я жінки, як психічного, так і фізичного, для небажаної дитини)?
Існує велика соціальна стигма щодо жінок, згвалтованих ворогом у військовому конфлікті. Цю стигму має на меті подолати так зване перехідне правосуддя, складовими якого є: обвинувачення, справа в МКС, репарації, документування злочинів. В частині репарацій покривається питання і небажаних дітей - що з ними робити після війни?
Це лише декілька прикладів порушень прав жінок в контексті збройних конфліктів, активну участь у покаранні яких бере МКС. Більш сучасним прикладом є злочини проти жінок племені Ізіді в Іраці з боку Ісламської держави, яка використовувала їх як секс-рабинь. Мабуть Ви неодноразово бачили новини про це. Наступного тижня ми детальніше розповімо про сексуальне рабство.