Сьогодні ми Вам хочемо розповісти про міжнародні засади захисту прав людини та про Договірну систему Організації Об’єднаних Націй (ООН).
Універсальна декларація прав людини ООН була прийнята у 1948 році і для її розробки була створена Комісія з прав людини ООН. Це не є обов’язковий до виконання документ і його підписання є виключно факультативним. Декларація була розроблена в часи Холодної Війни і являє собою протиставлення Західних цінностей безчинствам Радянського Союзу. Радянський Союз не підписував цієї Декларації, бо вважав її порушенням суверенітету.
Дана Декларація передбачає основоположні принципи прав людини (такі як рівність), громадянські і політичні права, економічні, соціальні і культурні права. В 1956 році були прийняті Міжнародний пакт про громадянські та політичні права і Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права. Разом з Декларацією вони формують Міжнародний законопроект про права.
В 1960 - 1970 роках система ООН розвивалась і росла, відбувалась деколонізація у світовому масштабі і були прийняті такі Конвенції:
Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації
Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації проти жінок
Конвенція прав дитини
Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання
Разом вищезгадані конвенції формують Договірну систему ООН. Даними договорами ООН також заснувала експертні органи, які моніторять їх виконання. Деякі з них мають механізм відповідності. Те, як кожна держава переклала дані міжнародні договори в своєму національному законодавстві є імплементацією. Національне законодавство повинно відповідати міжнародним договорам, які ратифікувала ця держава. І такі міжнародні договори мають вищу юридичну силу, ніж національне законодавство.