Сьогодні ми Вам трохи розповімо про Європейський суд з прав людини. Як відомо, це найвища судова інстанція в Європі (вище тільки Комісія ООН з прав людини - ми про неї писали раніше. До нього звертаються особи, права яких порушено державою, тобто їхні права людини. Всі рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) є обов’язковими у всіх державах, хоча Україна визнає лише ті рішення, які офіційно перекладені на українську.
Цей суд було фактично засновано Додатковими протоколами № 11 та 14 до Європейської конвенції прав людини.
ЄСПЛ приймає рішення у такому складі:
Один суддя може визнати скаргу неприйнятною
Три судді можуть приймати рішення у встановлених справах
Сім суддів - у нових справах
17 суддів - це Велика палата (апеляційна інстанція суду) - вони тлумачать саму Конвенцію
Виконання рішень суду моніториться Комітетом міністрів.
У своїх рішеннях ЄСПЛ виходить з принципів універсалізму та релятивізму прав людини. Релятивізм не повинен використовуватись як виправдання порушень прав людини, хоча від нього походить так звана “межа дозволеності”. Вона не є встановленою, а залежить від динамічної інтерпретації Конвенції судом. Суд не використовує ієрархії норм в своїй інтерпретації Конвенції. Він також дуже широко трактує норми інших міжнародних договорів з прав людини.
Що цікаво, ця “межа дозволеності” є ширшою, якщо щодо неї немає згоди всіх членів Ради Європи, а якщо є - то вужчою. Конвенція встановлює мінімальні правила дотримання прав людини, а держави-члени Ради Європи можуть піти дальше. Вона покладає на уряди держав позитивний обов'язок контролювати порушення прав людини.
То ж питання, яке вирішується ЄСПЛ: чи могла держава контролювати те, що сталося?